Перепостив...

тут э багато "але", зокрема, що писалося це ледь не під дулом ппш на потилиці й після 10 років таборів. проте навіть попри це робити з ювілею гучну подію сенсу вже не бачу. написаного не вирубиш, як памятаємо

правду кажеш, ну його

Вчора Шеляженко в дописі на іншу тему Притча о цензуре грешников дав слушну пораду: не варто "...самочинно и несправедливо судит за грехи других людей, будучи весьма грешным сам."

Із теперішніх письменників більше від усіх я люблю Хвильового і Досвітнього.
Якби ви знали, які це прекрасні письменники! Як з ними хороше на полюванні!
Коли ранок, коли над лиманом срібний туман устане, коли сидиш у ямці й очі твої плавають у тумані, вишукуючи десь аж он там чорну крапку з чиряти або з крижня.
Ax!
А праворуч від тебе Хвильовий, а ліворуч від тебе Досвітній. Як їх не любить?!
(Остап Вишня "Моя автобіографія")

Це прекрасно, але як складати судження про людину, як не з його слів і вчинків

Були і такі, хто і під дулом не підписував, і кого табори не змінили...з цього і треба виходити...

О, павличко-2 нарисувався

та й тичина...

http://angry-observer.livejournal.com/28508.html ось ще по Вишні додав, для наочності

-- Раньше всего вам следует усвоить, что в этом месте не бывает
мучеников. Вы читали о религиозных преследованиях прошлого? В средние века
существовала инквизиция. Она оказалась несостоятельной. Она стремилась
выкорчевать ереси, а в результате их увековечила. За каждым еретиком,
сожженным на костре, вставали тысячи новых. Почему? Потому что инквизиция
убивала врагов открыто, убивала нераскаявшихся; в сущности, потому и
убивала, что они не раскаялись. Люди умирали за то, что не хотели
отказаться от своих убеждений. Естественно, вся слава доставалась жертве, а
позор -- инквизитору, палачу. Позже, в двадцатом веке, были так называемые
тоталитарные режимы. Были германские нацисты и русские коммунисты. Русские
преследовали ересь безжалостнее, чем инквизиция. И они думали, что извлекли
урок из ошибок прошлого; во всяком случае, они поняли, что мучеников
создавать не надо. Прежде чем вывести жертву на открытый процесс, они
стремились лишить ее достоинства. Арестованных изматывали пытками и
одиночеством и превращали в жалких, раболепных людишек, которые
признавались во всем, что им вкладывали в уста, обливали себя грязью,
сваливали вину друг на друга, хныкали и просили пощады. И, однако, всего
через несколько лет произошло то же самое. Казненные стали мучениками,
ничтожество их забылось. Опять-таки -- почему? Прежде всего потому, что их
признания были явно вырваны силой и лживы. Мы таких ошибок не делаем. Все
признания, которые здесь произносятся, -- правда. Правдой их делаем мы. А
самое главное, мы не допускаем, чтобы мертвые восставали против нас. Не
воображайте, Уинстон, что будущее за вас отомстит. Будущее о вас никогда не
услышит. Вас выдернут из потока истории. Мы превратим вас в газ и выпустим
в стратосферу. От вас ничего не останется: ни имени в списках, ни памяти в
разуме живых людей. Вас сотрут и в прошлом и в будущем. Будет так, как если
бы вы никогда не жили на свете.

1984

допоможіть стиранню. не треба ніякої пам*яті о цих лузерах да.

кожний заслуговує різної памяті

Кхе-кхе... Як казав мені дідусь, що пройшов через 10 років Воркути: "Після відсидки Вишня став сливою. Але все одно я люблю його читати".

Канонізувати Остапа непотрібно. Тим паче його українська словесність скаже сама за себе. Як не промовчать і "клеветони" написані ним чи то з малодухості, чи ще з якоїсь причини. Але ту причину знає тільки Той, з ким Вишня давно веде неспішну бесіду. Амінь та алілуйя в одном флаконє!

і тут не можу не погодитись

І Шепель, і Волох, і Волинець, і Болбачан, і Козир-Зірка, і Ляхович… І різні мордалевичі, зелені, заболотні…

З огляду на сказане Вами саме тому всі вони разом з Юліаном Арсенійовичем Мордалевичем-Головацьким, Євгегом Ангелом та Данилом Терпилом (Зеленим) стали такими цікавими для нас. Хоча й були "не ангелами" й змагались кожен за свою правду.

ну, скажімо прямо, основна ціль того ессе була не в поливанні брудом колишніх ватажків, а як раз в засмічуванні сучасників

Вишня не був би Вишнею, коли б не розумів, що повторене все ж таки краще запам'ятається, ніж забуте :))

А ессе на замовлення було виконане, як того й хотіли відомі нам замовники.